Як це взагалі – бути бортпровідницями в автобусних подорожах?

Що для вас подорож автобусом? Нарешті дочитана книга чи нон-стоп перегляд закачаних на планшет улюблених фільмів? Час, щоб виспатись або помріяти, дивлячись у вікно на пейзажі, що постійно змінюються? А, може, це про можливість поспілкуватися з новими цікавими людьми?

Сьогодні пропонуємо вам про це дізнатись! Наші найкращі (за вашими відгуками) бортпровідниці автобусних турів Celebrate your road розказують про свої робочі будні, секретики чудового вигляду і настрою під час довгих переїздів та смішні історії. Наприклад, як одного разу забули водія і поїхали без нього… Зазирніть за лаштунки цієї цікавої професії разом з нами!

Наталі Войт бортпровідниця за напрямком Туреччина

До повномасштабного вторгнення я працювала в аеропорту Бориспіль у хендлінговій компанії SkyUp, і маю бажання повернутись назад в аеропорт, коли наші літачки знову зможуть літати в нашому українському небі. А наразі я вже третій сезон працюю бортпровідницею автобусних турів до Туреччини і можу сказати, що для мене це повний метч – адже я дуже люблю людей і подорожувати.

Коли мені зателефонували з пропозицією приєднатися до команди бортпровідників, я дуже вагалась, чи погоджуватися. В аеропорту постійний потік пасажирів, з якими ти спілкуєшся 5-10 хвилин, і все, а тут – їхати близько 40 годин в замкненому просторі. І треба і психологом бути, і встигати все помічати, адже одна людина може зіпсувати загальну атмосферу, підбурювати інших на якусь агресію. Плюс сама дорога, коли може щось статись, а мені до всього необхідно бути готовою. Але вирішила все-таки спробувати, пройшла навчання, дуже хвилювалася перед першим рейсом. І що я можу сказати про цей рейс? На той момент я ще не все знала, тому певно задовбала водіїв питаннями, але все пройшло чудово, туристи були класні, і мої страхи минули.

Моя робота – це про постійне зростання. Перший рейс для мене був як виклик самій собі, з яким я впоралась, і завдяки цьому пишаюсь собою. Я люблю свою роботу далеко не лише за змогу подорожувати, я люблю людей, спілкуватися, люблю відчуття, що я розвиваюсь у комунікаціях. Для мене це можливість прокачати свої навички, побачити щось нове, поспілкуватися з цікавими людьми, навіть побороти свої страхи. Наприклад, мене непокоїли психологічні моменти спілкування з пасажирами – їх багато, а я одна, чи зможу я знайти до них підхід, чи вдасться швидко відшукати найоптимальніші рішення у складних ситуаціях, вирішити конфлікти, якщо такі будуть? І за цей час я відчула, як прокачала тут ці скіли – я читаю багато книг з психології, міміки й одразу можу застосовувати набуті знання на практиці.

Часто пасажири самі приходять і кажуть, що їм щось не подобається, і я дуже люблю таких людей – адже це можливість отримати фідбек, не пропустити проблему, а одразу вирішити її! Але є ще категорія туристів, які мовчать, але по них видно, що їм щось не подобається, і ось тут вже моя задача – помітити їх, розговорити, зрозуміти, чим я можу їм допомогти і покращити для них досвід цієї подорожі.

Так, постійно бути в дорозі – видається романтичним. Можу сказати, що не без цього, приємно бачити красиві пейзажі за вікном, або як незнайомі люди за стільки часу дороги стають майже друзями, або знати, що якась дитина саме на цьому рейсі вперше їде на море.

Але, звісно, в цій роботі є і складнощі – напухають ноги, мало сну… Але у мене є свої «секретики» як це все переносити. Коли випадає невеличка перерва, я беру подушку, плед і можу більш менш комфортно відпочити або навіть годинку подрімати. Додати до цього ще підтримку коханого, якому можу написати під час перерви, а ще патчі під очі на 10 хвилин – і все, готова йти далі прикрашати цей світ і рейс!

Ще у мене є традиція налаштовувати себе на рейс, адже я певна, що у мене має бути класний настрій, бо мій стан передається усім – водіям, туристам, і якщо у мене буде поганий настрій, то це буде сумний рейс, а я не люблю сумні рейси! Як я налаштовуюсь? До автобуса на рейс я їду на машині, вмикаю за кермом улюблену музику на всю гучність і співаю, підтанцьовую – і так заряджаюсь. Якщо у мене «сідає батарейка» під час рейсу, то рецепт такий самий – під час перерви вмикаю собі ненадовго улюблені треки в навушниках.

Звісно, у дорозі бувало всяке. Колись на рейсі билися дівчата за вільні місця. В Одесі люди виходили, і доки я їх проводжала, почула якісь крики, залетіла назад, а там – матюки, штовханина. Довелося красиво розрулювати.

А ще колись з нами їхав чоловік – тільки сів, і одразу покликав мене: «Ану, йди сюди!». Я підійшла, а він мені каже: «Знаєш що? Я після операції і ходитиму в туалет стільки, скільки хочу, я не чекатиму на зупинки!» На що я йому відповідаю, що так, без питань – якщо вам потрібно, то я покажу, що в нас і де. Він не очікував, певно, такої відповіді, або, найімовірніше, вже просто встиг напередодні сам собі уявити якісь ситуації, посваритися зі мною у своїй голові без моєї участі. І що ви думаєте? До першої зупинки було 4 години, і він жодного разу до неї не ходив в туалет! Потім підійшов до мене і сказав, що він молодець – і не ходив в туалет. Я його обняла і сказала, що пишаюсь ним.

І, звісно, моя улюблена історія – коли ми забули по дорозі водія. Доки один водій за кермом – інший відпочиває, і його не видно на його місці для спання. Ми якось не побачили, що він вийшов, і дуже здивувались, коли він зателефонував і сказав, що ми забули його на зупинці.

Для мене найцінніше – це ті слова, що їх мені кажуть туристи, коли виходять з автобуса, коли обіймають мене і дякують. Я дуже рада, що людям комфортно зі мною. Вважаю, що моя суперсила – це бажання зрозуміти кожну людину, і прийняття її такою, як вона є.

Юліана Черкасова бортпровідниця напрямку Болгарія

До цієї роботи у мене не було досвіду в туризмі. Перед тим як я отримала пропозицію стати бортпровідницею, я думала про запуск свого бренду з хенд-мейд сумками. Але, коли мені зателефонувала знайома і запропонувала спробувати себе в такій ролі, я зацікавилась і зараз упевнено можу сказати, що це було правильне рішення.

Можу зізнатися, що повне усвідомлення того, на що я погодилася, до мене прийшло вже під час навчання. І, звісно, що мені спочатку було страшно – було багато питань, уявляла мільйон ситуацій, які можуть статись. Ми проходили домедичну допомогу, і, звичайно, я була певна, що все, про що нам розповідали, станеться у мене вже на першому рейсі!

Зараз уже можу сказати, що насправді чого тільки не буває під час дороги, але мені дійсно подобається моя робота.

І коли я бачу, що туристи з гарним настроєм виходять з автобуса – це моя найбільша нагорода! Оце усвідомлення, що у мене виходить створювати і тримати загальний настрій подорожі, знаходити вихід з якихось складних ситуацій, мені дуже подобається. Тому я не виключаю, що і далі буду бортпровідницею і розвиватимусь у сфері туризму.

Я упевнена, що ця робота допомагає мені вчитися знаходити вихід з будь-яких ситуацій. Я люблю спілкування з людьми, а ще люблю челенджі, і всі проблеми і виклики на роботі сприймаю як свою зону росту – мені подобається відчуття, коли мені вдається класно провести рейс. Є пасажири яким «все не те і не так», і це для мене щоразу виклик і задача – зробити так, щоб вони були задоволені. То когось укачує, то комусь зупинки потрібні частіше, ніж раз на 4 години, то хтось кричить, комусь холодно, комусь спекотно – і все одночасно, але я сприймаю це навіть як цікаву гру, задачу, яку точно можна розв’язати, а не проблему/катастрофу/трагедію.

У мене на першому рейсі одна жінка напилась просто в хлам і почала скандалити, і мені потрібно було це красиво вирішити. Зранку вона прийшла вибачатись. Або колись була ситуація… Я спілкуюся румунською мовою, і це мене часто виручає, адже на рейсі ми їдемо територією Румунії 9 годин. Якось під час зворотного рейсу чоловікові стало зле – він просто пополотнів в якийсь момент, тиск в нього був 80 на 30. Тож мені довелося шукати лікарню в Румунії – у маленькому містечку ми зупинили автобус на 2 години, і 75 пасажирів чекали і разом з нами переживали, доки лікарі надавали допомогу. І я дуже вдячна цим лікарям, які його стабілізували та дали добро на те, щоб він міг поїхати далі до Києва. І це те, до чого нас не могли підготувати, бо ситуації часто зовсім нестандартні.

Раніше я працювала у клініці, і там конфліктні ситуації – це стандартна історія, адже люди приходять з хворобами, з поганим самопочуттям, їх все навколо дратує. І тоді всі ці випадки, весь цей негатив проходив через мене, а зараз я вже навчилася сприймати такі речі спокійно, емоційно відсторонено, бо якщо б я засмучувалась, а не раціонально шукала рішення, то уявіть, як би почувалися пасажири. А зараз я знаю, що пасажири відчувають мій спокій і їм комфортно їхати зі мною.

Мій стан дійсно важливий, тому що я задаю тон, настрій всьому рейсу. А трапляється, звісно, різне – я сплю три години за дорогу в один кінець, не встигаю поїсти, бо постійно спілкуюсь, щось вирішую, було таке, що я отруїлася, погано себе почувала. Але я ніколи це не показую туристам, бо вони зчитують мій настрій, а мені хочеться, щоб у всіх людей, які їдуть зі мною з точки А в точку Б був хороший настрій, адже дорога – це теж частина їхньої подорожі.

Уже з досвідом я суттєво оптимізувала кількість речей, які беру з собою – на перших рейсах це були рюкзак, пакет, сумочка. Зараз – тільки рюкзак, половина вмісту якого – це засоби для догляду. Для мене це важливо, і це вже відпрацьована звичка – щоранку і щовечора на заправках в туалеті я роблю такий самий повноцінний догляд, як і вдома – це мій must піклування про себе. І якщо біля мене в ці моменти є туристки, їм я також пропоную подбати про себе, ділюся своїми засобами.

Обов’язково беру з собою в дорогу одноразове мило і вологі серветки, адже це те, що не завжди є на автобанах, і, певна річ, також стараюся поділитися ними з туристами, якщо їм потрібно. А ще обов’язково беру з собою шкарпетки, плед, подушечку, змінну футболку, кофту і купальник.

Можу сказати, що рейси дійсно об’єднують людей. Наприклад, саме в дорозі ми познайомилися з пасажиркою, з якою зараз дружимо. Ми їхали двоповерховим автобусом, а пасажирка була вагітна і мала місце саме на другому поверсі, що для неї було некомфортно, тож я посадила її біля себе на першому поверсі. І якось ми проговорили всю дорогу, а зараз – ходимо одна до одної в гості, спілкуємося за кавою. І це досить звична історія, адже за час дороги ми всі стаємо наче маленькою сім’єю.

Я дійсно отримую задоволення від своєї роботи, і думаю, що моя суперсила – це те, що я завжди залишаюсь собою. Грати чи удавати когось, ким ти не є – погана тактика, у тебе не вийде 40 годин когось вдавати, а щирість і справжність – це те, що люди відчувають одразу.