Валерія Котляр, директорка агенції Join UP! to travel у Кривому Розі: «Зараз саме робота дає мені мотивацію чекати на перемогу».

Продовжуємо серію інтерв’ю зі сміливими українськими турагентами, які залишаються вірними улюбленій справі, підтримують вітчизняний бізнес і попри все дарують туристам радість подорожей.

Власним досвідом адаптації до сьогодення та баченням трендів на майбутнє ділиться директорка однієї з турагенцій Join UP! to travel.

Валерія Котляр Join UP! to travel у Кривому Розі Instagram

За фахом я маркетолог і довгий час після декрету працювала у цій сфері. Якоїсь миті я зрозуміла, що переросла роботу на когось, і захотіла щось своє. Вибір пав на туризм інтуїтивно, я просто так відчула. До того я навіть не мала досвіду подорожей за кордон, а першу свою поїздку здійснила в 2016 році, коли вже прийняла рішення про відкриття турагенції.

Пам’ятаю, як мені багато хто говорив: «Лєра, криза на вулиці, які подорожі?» Та й ринок у нас у місті був перенасичений. Але я вирішила нікого не слухати – і не помилилася. Це дійсно те, що я люблю і від чого кайфую.

Перше, що я зробила – багато навчалась. Буквально через кілька місяців після відкриття я дізналася про книжку Юлії Алєксєєвої «Розкішний сервіс в туризмі». Дотепер це моя настільна «робоча Біблія», яку я обов’язково вручаю своїм менеджерам. Усі вони прийшли до мене без туристичного досвіду, адже в Кривому Розі не так просто знайти людину з професійним минулим у цій сфері. Тому я звертаю увагу на особисті якості: сміливість, амбіційність, комунікабельність. А всьому іншому навчаю.

Навчитися працювати з системою нескладно, а от комунікувати з клієнтом і чути його – вкрай важливо. Я маю репутацію, імідж, мене рекомендують не просто так. Тому коли люди звертаються до мене через соцмережі, і я передаю їхні запити далі, то маю бути впевнена, що менеджер працює за моїми стандартами.

На початку повномасштабної війни я поїхала з України до Німеччини і сповістила про це в соцмережах. Тому вже з початку березня люди почали звертатися за консультаціями з приводу правил розміщення у різних країнах та зручних способів туди добратися. Паралельно ми були на зв’язку з тими туристами, які у нас застрягли на відпочинку, намагалися доправити їх додому. Тому можна сказати, що робочий процес не закінчувався, але видозмінився, перетворившись на благодійне консультування.

Повноцінно ми повернулися до туризму в травні. Перші запити – евакуаційні рейси до Болгарії. А вже в червні я зрозуміла, що багато людей хочуть поїхати на море – кожен по-своєму переносить стрес, для когось подорожі життєво необхідні, хтось хотів оздоровити дітей.

У цей час і туроператори почали розвивати нові продукти: з’явилися рейси з Молдови, автобусні тури з України. Тобто влітку стало зрозуміло, як тепер буде виглядати туризм. З’явилась пропозиція і у відповідь на неї – попит. Звісно, об’єми зараз не такі, це 10% від того, що було до війни, але й це надихає. Саме робота дає мені мотивацію чекати на перемогу.

Багато ситуацій, коли люди змінюють рішення: ніби й хочуть полетіти відпочити, але виявляються неготовими до реальності. Найбільші перепони – це:

• Цінова політика. Ми пам’ятаємо Єгипет по 20 тисяч гривень взимку на двох, а зараз такої суми іноді замало і для відпочинку однієї людини. Багатьом важко до цього звикнути.
• Складна дорога до місця вильоту. Звісно, ми допомагаємо купувати квитки на потяги та автобуси, радимо туристам, як їм краще добратися, супроводжуємо на кожному кроці, але це все одно непросто і довго.

Загалом, влітку було більше запитів на автобусні тури, але часто мені вдавалося переорієнтувати туристів на літак – я знаходила альтернативу з вильотом з Кишинева, де різниця в ціні була мінімальна або й зовсім не було. Це все ж комфортніше. Якщо ж вартість була значно вища, то люди їздили автобусом і до Туреччини.

Я збираю групові тури з 2018 року. На цей рік у нас було багато заплановано: Іспанія, Греція, Грузія. Через події в Україні ці поїздки скасувалися, але ми вибрали альтернативою Чорногорію. Цей тур був не такий активний як до війни, більше релаксовий. У майбутньому планую продовжувати організовувати групові подорожі, адже мої туристи дуже їх люблять.

Онлайн та офіс. Майже всі мої менеджери поїхали за кордон, а ми з моєю колегою Іриною залишилися і працюємо онлайн. Необхідності весь час сидіти в офісі у Кривому Розі я не бачу, тому переїхала до Києва. У моєму місті стаціонарний офіс – це питання звички і необхідність. Навіть зараз, хоч запити приходять онлайн, людям важливо приїхати особисто, підписати договір. Там немає таких проблем, як у Києві: як добратися, де припаркуватися тощо. У столиці люди більш схильні працювати онлайн. Але я вважаю, що туристи мають знати, куди в разі чогось вони можуть приїхати.

Комунікація та позиціонування. Якщо раніше при продажу найбільше цікавили нові враження, знайомство з країною, то зараз – це перезавантаження, відновлення сил. Особисто для мене подорожі набули саме такого значення, а я ділюся тим, що відбувається зі мною, і у багатьох це знаходить відгук. Я більше націлена на українців, які залишилися тут. Тим, хто виїхав за кордон, отримав там тимчасовий прихисток, облаштувався, не потрібно пояснювати нащо подорожувати – вони легше приймають рішення про поїздку, у них є і потреба, і можливість.

Думаю, що основними трендами стануть:

• Сімейний відпочинок. У мене є багато клієнтів, які зараз нікуди не їдуть, тому що чоловіки невиїзні. Вони чекають на перемогу, щоб відпочити всією родиною.
• Готелі без росіян. Зараз майже всі запити такі, але задовольнити їх не завжди можливо. Я сподіваюсь, що коли відкриють небо над Україною, то географія польотів і фокус туроператорів зміститься на ті напрямки, де заборона в’їзду для наших сусідів декларується на державному рівні. Адже зараз контингент гостей – це позиція кожного окремого готелю. І якщо, наприклад, альтернатив зимовому Єгипту немає, то літній Туреччині – безліч.
• В’їзний туризм. Після перемоги, коли питання безпеки подорожей буде вирішено, я переконана, багато іноземців захочуть побачити таку сміливу незламну країну. І нам є що їм показати.

Зараз багато хто пішов з туризму, змінив сферу діяльності. Але я хочу підтримати тих, хто залишився – не складайте руки і пам’ятайте, що все погане закінчується. Згадайте, який шалений ріст був після ковіду. Те ж саме буде й після війни, все буде добре.

Туризм я не кину, особливо в цей час, коли він найбільш вразливий і потребує підтримки. Ринку потрібні сильні гравці. У мене є багато колег-турагентів, яких я поважаю, ціную, люблю і дуже хочу, щоб вони не полишили цю сферу. Для мене важливо мати коло однодумців. Я вірю, що туризм виживе, адже йому допоможуть ті, хто залишиться – найкращі.