«Усі ліміти, усі рамки – лише у нас в голові», – Юлія Слободянюк, пілот SkyUp Airlines

Нам в Join UP! подобається ламати стереотипи та розвіювати міфи. Саме тому ми вирішили присвятити цей місяць спецпроєкту про жінок у туризмі та авіації. І сьогодні на вас чекає наше перше інтерв’ю з циклу.

Про те, що не буває «жіночих» і «чоловічих» професій, романтику неба та чому, для того, щоб дитина була щасливою, мама має бути поруч не 24/7, а жити повноцінним та насиченим життям, поспілкувались з неймовірною дівчиною-пілотом.

Юлія Слободянюк другий пілот SkyUp Airlines Instagram Щоб вперше сісти за штурвал Boieng-737, провела чотири роки в державному навчальному закладі, два роки в льотних школах, працювала в Африці та шість місяців навчалась і тренувалась для отримання type rating Boeing.

Перед тим як почати працювати, я вчилася спочатку у КЛК НАУ (Кременчуцький льотний коледж) за фахом пілот гвинтокрила. Потім перенавчалася вже у Кропивницькому, а після – ще у приватній льотній школі. У коледжі я була не те що єдиною дівчиною в групі, я взагалі була одна на потоці до четвертого курсу. І, звісно, за всі роки навчання стикалась із гендерними стереотипами. Це не були якісь образи, а радше через мою стать невіра в те, що в мене щось вийде. На кшталт «навіть хлопці не можуть знайти роботу, а тут ще й дівчина».

Взагалі вважаю, що розділення за гендером – це дуже дивно. Можна вибрати інтереси, професію, релігію, встановлювати якісь ліміти моральні, вибирати, з ким зустрічатися чи дружити. Та вибрати місце народження чи країну, колір шкіри або стать ти не можеш. Тож як взагалі можна ображати людину за те, що вона жінка?

Як я справлялась з такими ситуаціями та коментарями? Просто я дуже вперта людина, тож коли мені кажуть, що в мене щось не вийде – це мене ще більше мотивує. Це важко в тому плані, що потрібно було постійно щось доводити. Наприклад, якщо хлопець із середніми знаннями – то все нормально, він молодець. Але якщо дівчина – середнячок, то це взагалі не окей, вона не гідна цієї професії. Тому ти завжди маєш бути вище, завжди повинна знати більше, у тебе завжди все має краще виходити. Тож мусиш гарувати.

Коли я почала працювати, то фрази типу «це не для тебе, бо ти дівчинка» майже зникли. Бо в авіації здебільшого, якщо вже довів, що ти професіонал, то на тебе ніхто не буде дивитись крізь стереотипну призму. Наприклад, у нашій компанії жодного разу не було такого, щоб хтось щось зауважив з приводу того, що я дівчина. Навпаки, завжди підтримують, стараються якось допомогти.

Коли я навчалась, то, як ви вже зрозуміли, дівчат у цій сфері було дуже мало. І мені радісно спостерігати, як ця ситуація змінюються. В Європі, наприклад, дуже багато дівчат-пілотів. Хоча у відсотках їх, звісно, все одно набагато менше, ніж чоловіків. В Україні жінок-пілотів теж побільшало за останні роки. Навіть в Instagram мене зараз дуже багато дівчат питають, що треба робити, щоб стати пілотом, як вступати. Є й такі дівчата, які мріють бути військовими пілотами, і зараз в Україні жінкам вже можна нарешті вступати на цю спеціальність, хоча коли я навчалась, такої опції не було. Єдине – ти маєш відповідати за станом здоров’я, скласти фізпідготовку. Тут до всіх однакові вимоги незалежно від статі.

Колись в Ризі у мене було аеродромне тренування на літаку AirBaltic. І от ми прийшли на брифінг AirBaltic, сидимо, щось обговорюємо з колегами… А тут заходить одна дівчина-пілот. Потім ще одна. Потім третя… І там був один екіпаж повністю жіночий: командир, другий пілот, стюардеси – усі дівчата. І вони стоять, п’ють каву, сміються, щось обговорюють. Я просто зависла – виявляється, що так можна! Мені дуже хочеться, щоб у нашій професії було більше жінок і щоб жінки підтримували одна одну. Створювали таке собі жіноче ком’юніті, щире й тепле. Бо women’s power дуже багато важить.

Я вирішила стати пілотом у 9 років і з того часу жодного разу не сумнівалася в правильності свого вибору. Навіть коли ковід був, потім почалась повномасштабна війна і польотів майже не стало, я замислювалася, ким я можу ще працювати, і зрозуміла, що мені більше нічого не подобається. Ніколи не було такого, що я хотіла бути пілотом і ще там кимось. Я завжди мріяла бути саме пілотом. Не було у мене жодних інших варіантів, я не обирала між професіями. Були вагання тільки – пілот гвинтокрила, літака чи військового літака.

Для мене професія дуже багато означає, дуже. І я хотіла б побажати кожній дівчин, взагалі кожній людині знайти таку роботу, від якої вона буде так само кайфувати. Я не знаю, як це – працювати на роботі, яка тобі не подобається. Мабуть, дуже важко. Адже робота займає дуже велику частину нашого життя, і робити те, що тобі не подобається – сумно. Але є багато таких людей. Тому дуже важливо знайти те, що тобі до душі.

Раніше я казала, що для мене моя професія – це все моє життя. Але оскільки у мене зараз є донька, то професія стала лише великою частиною мого життя і мого серця. Для мене це не просто робота. Це не гроші, не подорожі. Для мене важливий сам процес. Я люблю у своїй роботі все – від тієї миті, коли ти виїжджаєш до аеропорту, п’єш каву, готуєшся до рейсу, читаєш документи, до тієї миті, коли тобі починає сліпити очі сонце, або дивишся на зоряне небо, розмовляєш з диспетчером. Люблю складні заходи, коли ти маєш летіти на руках і відчуваєш цей літак… Люблю все від і до.

Мої батьки мене завжди підтримували – і в плані вибору професії, і в інших питаннях. Я їм за це дуже вдячна, адже знаю, що є багато батьків, які обирали за дитину професію чи щось таке, і це нічим хорошим не закінчувалося. Тож мені дійсно пощастило, адже загалом на той час у покоління наших батьків був брак інформації, вони виховували нас, спираючись на якісь власні відчуття. Можливо, у багатьох з нас через це є з дитинства різні психологічні травми.

А мені, як і кожній мамі, насамперед хочеться, щоб моя дитина виросла щасливою людиною і щоб вона любила себе, щоб у неї було якомога менше психологічних травм та якомога більше свободи, любові до себе, розуміння того, як влаштоване це життя. Звісно, я розумію, що у кожної людини є психологічні травми – як кажуть, як би ти не виховував дитину, їй все одно буде з чим звернутися до свого психолога. Але я хочу звести ці травми до мінімуму. Так, проблеми будуть і в дитинстві, і в зрілому віці – стреси, травми, погані люди. Проте наше завдання – підготувати наших дітей до цього життя.

Нам не вистачало, наприклад, сексуального виховання, фінансової грамотності, навичок побудови стосунків, знань, як прищепити любов до себе, до свого тіла, розвинути певні моральні риси та якості – цього всього не вчать в школі, на жаль. Тож я хочу своїй доньці дати розуміння того, що життя одне і вона може бути ким хоче. Якщо вона захоче бути космонавтом – вона буде космонавтом. Якщо захоче бути балериною, бас-гітаристкою або блогеркою – хай буде. Це її вибір.

Я не нав’язую доньці якісь стереотипні шаблони. До речі, їй, на відміну від мене, найбільше подобається рожевий колір. Я його не люблю, але купую їй рожеві іграшки, бо вона їх сама вибирає. А ще у неї багато є машинок, літачків, кубиків… Вона дуже активна, її улюблені іграшки – викрутки, липучки, якісь шнурки. Ніяких «ти дівчинка – то на тобі ляльку».

Я вважаю, що кожна жінка може знайти для себе баланс, який підходитиме саме їй.

Наприклад, я боялася йти в декрет, бо думала, що довго не літатиму, що у мене будуть протерміновані всі документи. Але потім я дізналася, що можу літати до кінця шостого місяця вагітності. І я літала, пройшла тренажер, у мене були супервалідні всі документи, коли я йшла в декретну відпустку. І якби не війна, я б вийшла з цієї відпустки, колі малій було б пів року. По факту ж моє перше відрядження відбулося, коли дитині виповнилося 11 місяців. Я тоді поїхала на місяць, малій було нормально, бо вона дуже соціально адаптована. А для мене це виявилося стресом, я не очікувала від себе, що мені буде так важко – я вечорами лежала і передивлялася доньчині фотки.

Та я для себе одразу визначила – я не можу відмовитися від своєї роботи заради материнства, не хочу втратити себе, хочу бути фінансово незалежною, розвиватися в різних напрямках. Звичайно, у кожного своя дорога, але особисто я вважаю, що це неправильно, коли жінка забиває на себе, особисте життя і повністю віддає себе дитині. Тому що дитина виросте і поїде, а що залишиться такій жінці, якщо у неї, по суті, немає свого особистого життя і все крутилося навколо дитини?

І знову ж таки, що б ти дітям не казав, вони будуть дивитися, як ти вчиняєш. Скільки б ти не казав дитині, що палити погано – якщо ти палиш, вона тобі не повірить. Якщо ти кажеш, що треба бути успішним, а сама сидиш вдома і ні в якому напрямку не розвиваєшся, то немає про що говорити. Я вважаю, що кожна жінка може розвиватися, може знайти справу до душі, може заробляти гроші навіть з дитиною. Ми дуже сильні і дуже витривалі. Навіть біологічно доведено, що жінки більш витривалі.

Я людина, якій потрібне спілкування з людьми, двіж навколо. І навіщо ж дитині незадоволена, агресивна, емоційно виснажена мама, яка нічого їй не може дати? Окей, ти проводитимеш 24 години на день з цією дитиною. Але що, крім травм, ти їй зможеш дати? Натомість, якщо ти залишила цю дитину з бабусею або нянькою, пішла випила кави з подругами, сходила на улюблену роботу, зробила манікюр, чи що там тобі подобається, і прийшла в ресурсі, як модно зараз казати, ти потім можеш гратися з дитиною, сміятися, бавитися, якісно проводити з нею час. І тобі це буде в кайф. Зазначу, що я говорю саме про себе, адже в мене велика потреба у соціалізації, проте я знаю людей, яким в кайф повсякчасно бути з дитиною, і це теж дуже круто.

Головне – слухати себе. Якщо ти хочеш бути з дитиною 24/7, усе самостійно робити – це дуже класно. І ти маєш це робити, бо ти щаслива від цього. Коли ти щасливий, ти можеш щось дати людям, а коли ти нещасний – то нічого.

Щоб я сказала маленькій Юлі сьогодні? «Не парся, все буде добре, мала!» Бо я раніше любила себе накручувати з різних приводів – у мене постійно були якісь вагання і багато речей приймала занадто близько до серця. Сказала б, що життя дуже різне, і завжди так буває – спочатку погано, а потім класно, потім знову погано і знову класно… Не буває, щоб все йшло рівно. Та це й не цікаво. А що б сказали ви собі маленькому?

1. «Купи собі той довбаний букет», Тара Шустер.
2. «До біса все! Бери й роби!», Річард Бренсон.