Подорожі сто років тому. Частина третя: чому Лисенко подорожував з ковдрою?

А ось і ваш наступний квиточок до машини часу, який ми видаємо вам разом з Музеєм видатних діячів української культури. Що написано на тому квитку? Пункт відправлення – 1867 рік. Хто ваш компаньон цього разу? З Лесею Українкою уже мандрували, з Іваном Франком – теж. А тепер ви складете компанію самому Миколі Лисенку! Тож починаємо:

Вдягайтеся тепло і беріть із собою ковдру. Навіщо? Ми переносимось у 1867 рік, щоб разом з Миколою Лисенком, культовим українським композитором (а на той момент – 20-річним юнаком), поїхати з Києва до Відня на навчання до Лейпцизької консерваторії.

Подорож нашу почнемо з Поштової площі, звідки тоді відправлялись кінні екіпажі до Львова, щоб вже там пересісти на поїзд Львів – Відень. А ще – одразу почнемо з музики. Чому? Тому що відправлення екіпажів тоді кондуктори оголошували звуком справжньої труби. Красива традиція, чи не так? Як писав у своїх листах сам Лисенко, «коли зазвучала труба кондуктора», то у нього так трошки зволожіли очі від розчулення. І як тут не згадати, що зараз на Київському вокзалі відправлення поїздів оголошується піснею «Як тебе не любити, Києве мій».

Але повернімося до мандрівки Лисенка. Спочатку з ним разом нам потрібно буде дістатися до Львова. Як думаєте, скільки будемо їхати екіпажем до цього міста? Приблизно 4 доби. Так, це вам не Інтерсіті, що домчить зараз за 6 годин. Чому так довго? Бо треба дорогою поміняти коней, почаювати, відпочити і, звісно, погрітись – бо в диліжансах неймовірно холодно.

До речі, стосовно ковдри, яку ми вас просили взяти з собою – ми не жартували. Дискомфорт під час дороги в холодну пору був такий, що пасажирам видавали спеціальні шкіряні фартухи-завіски, щоб прикритись – були «фартухи до половини», а ще «фартух для лиця і грудей».

І ще цікавинка. У листах пан Микола зазначає, що по дорозі спочатку не помітив одного зі своїх попутників. І у вас може виникнути питання – а як таке взагалі можливо? (Ну, принаймні у нас таке виникло). Відповідь проста – бо тодішні такого роду екіпажі були розраховані на 25 людей – така собі тогочасна маршрутка на кілька кінних сил.

Лисенко ще не раз подорожував до Австрії та Німеччини – на навчання, роботу, лікування, просто заради мандрів. Деякі подорожі він здійснив уже разом зі своєю першою дружиною Ольгою О’Коннор, і писав у листах батькам, що «доки я її не укутаю, то вона мені не чі-чірк», так холодно їй було у тому самому кінному екіпажі з Києва.

 

З дорожніх нотаток…

Під час подорожі до Німеччині Лисенко зауважує страшенний порядок скрізь, аж поки у Дрездені не потрапив на концерт, який його шокував – подія відбувалася у красивій залі, з чудовим оркестром, але… там був ресторан, де німці, слухаючи виступ, сиділи за столиками, пили, їли, сміялись і розмовляли.

Як вам наша нова пригода? Зовсім скоро чекайте ще на один свій квиточок на мандрівку в минуле!

Більше про подорожі Миколи Лисенка можна дізнатися у Музеї під час лекторію з чаюванням “Лисенки неофіційні”, який відбувається щосуботи о 12:00. А ще у вас є шанс потрапити на виставку «Лисенко в Лейпцигу», що присвячена його університетським студіям і мандрівці до цього міста. Але поспішайте – виставка триватиме в музеї до 10 грудня.

Про Лисенка розповідали співробітники Музею видатних діячів української культури: старша наукова співробітниця Інна Мельник та провідна наукова співробітниця Валентина Давиденко