Ольга Цареградська: “Стандартний образ стюардеси не відповідав реальності – неначе тобі на роботу потрібно перевдягатись в іншу людину”

За великими проєктами часто стоять тендітні, але водночас дуже сильні жінки. Жінки, що змінюють правила та роблять революції у сфері, в якій працюють. Жінки, що не зупиняються перед викликами, не бояться складнощів та з увагою ставляться до кожної деталі у своїй роботі.

Одна з таких жінок – Ольга Цареградська, яка відкриває талановитих українських дизайнерів світу, допомогла розробити новий дизайн мантії для Верховного суду України і є ідеологом та керівником проєкту запуску нової форми бортпровідників, що вже встигла стати культовою.

Ми поговорили з Ольгою про оновлення форми для SkyUp Airlines, важливість досліджувати та чути потреби кінцевого споживача, а також – стійкість і підтримку українського бізнесу під час війни.

Ольга Цареградська засновниця та керівник Frame Fashion Consultancy

Історія авіаційної форми починається з військової авіації, і тоді в неї була дуже функціональна задача – захищати пілота від жорстких погодних умов. На той час кабіни пілотів не отоплювались і були зовсім маленькими, тому, наприклад, і створили куртку, яку зараз всі знають, як модний верхній одяг «бомбер» – компактний і короткий, але з повністю закритою шиєю та з теплих матеріалів – шкіри та хутра. Або льотну шапку – вона мала герметично закривати вуха, щоб захистити від обмороження.

Зміни у формі почалися лише з розвитком цивільної авіації – десь після Другої світової війни. Літаки тоді вже отоплювали, і замість утилітарної функції форма поступово почала виконувати представницьку – як для пілотів, так і для бортпровідників. Спочатку трохи експериментували, але зупинились по суті на «офісному» варіанті з класичними костюмами, на крій яких тільки трохи впливали тогочасні тенденції: у 70-х – більш висока талія, в 80-х – більше оверсайз, а у 90-х все застигло на класичній слімфіт-посадці. І з того часу форма не особливо змінювалася і не переосмислювалася.

Але ж багато чого навколо змінилось – звички, темп життя, питання гендерної рівності, піклування про здоров’я, прагнення до зручності. Та й саме ставлення до ділового стилю також – адже зараз навіть бізнесмени не так часто ходять у класичних костюмах або ж міксують їх з футболками та кросівками.

Три роки тому до мене звернулася компанія SkyUp Airlines із запитом розробити концепцію нової форми для стюардес. Я почала роботу з великого дослідження – ми вивчали міжнародний досвід, як проходить робочий день бортпровідників і як форма може їм допомогти під час праці, зробили інтерв’ю зі стюардесами, щоб зрозуміти їхні потреби та проблеми. І тут була ціла купа інсайтів!

По-перше, стюардеси – це молоді сучасні дівчата, і ось такий стандартний образ стюардеси виглядав трохи схожим на маскарад, оскільки не відповідав реальності – неначе тобі на роботу потрібно перевдягатись в іншу людину.

По-друге, одяг був незручним: капелюшок, який треба кріпити до волосся і який зривало вітром, був ще й баластом – його не було куди подіти, легко десь забути. Сорочка, що щільно прилягала і крізь яку просвічувалась білизна, спідниця-олівець, в якій неможливо зручно нахилитись чи присісти і через яку почуваєшся трохи незахищеною. Шийна хусточка, що постійно перекручувалась і з’їжджала. А ще дівчата жалілися на взуття – ось те «класичне» на квадратних підборах і з круглим носом, яке було не тільки непривабливим, але й жорстким.

Це все призводило до того, що стюардеси пристосувалися до уніформи, а не уніформа до їхнього робочого стилю життя. І саме це дало нам розуміння, що їм потрібен брючний костюм, в якому зручно рухатися, і необхідно замінити туфлі кросівками.

Спираючись на все це, я підготувала кілька концепцій форми, і так народився образ чемпіонки, що репрезентував сучасну дівчину, спортивну, яка цінує своє здоров’я, багато встигає, насолоджується життям і своєю роботою. Такий концепт дуже відповідав духу авіакомпанії SkyUp загалом, тож стався повний match.

Ми змінили образ дівчини-стюардеси, а не просто перевзули її в кросівки, ми трансформували сприйняття стюардеси світом. Раніше це завжди була сексуалізація дівочого образу, помічниці, асистентки, але ж на роботі ти маєш почувати себе комфортно і впевнено!

А далі ми з командою маркетингу SkyUp та дизайнерами втілювали цей концепт у життя: я запросила дизайнера GUDU для створення ескізу – образу стюардеси, яка носить кросівки. Ми розробляли плащі та взяли на себе контроль їхнього виробництва – адже це непроста у пошитті річ, плюс ми вибрали доволі складний матеріал. А для хустки, яку GUDU розмістив на плечі, розробили принт з GUNIA. Так народився той образ стюардеси-чемпіонки, який наробив так багато галасу – про оновлення форми написали понад 500 світових видань, форма SkyUp надихнула й інших почати зміни. А головне – ця форма сподобалась бортпровідникам, адже нарешті вона почала допомагати їм в роботі, а не створювати складнощі.

Моя місія – розвиток українських талантів: дизайнерів, брендів і компаній загалом. Саме тому для проєкту SkyUp Airlines навіть питання не стояло, з якими компаніями працювати – звісно, з нашими! Хоча на той момент ще не було такого значного тренду на українське, який ми спостерігаємо останні півтора року.

Зараз вибирати українське надважливо, адже у період війни, вибираючи наші компанії, ми всі допомагаємо одне одному, підтримуємо бізнеси та економіку.

Це дуже природно – запросити саме українських дизайнерів до розробки української форми. Єдине – мені хотілося таку колаборацію, де кожен буде займатись тим, що він робить найкраще. І тут у нас все склалося: дизайнер GUDU – за освітою художник театральних костюмів і спеціаліст стилізації, а GUNIA – великі майстри розробки принтів. І це два потужні українські бренди, які знають у світі.

Через деякий час після запуску нової форми до нас знову звернувся SkyUp – компанія вибирала матеріали і відшивала форму за нашими ескізами та лекалами сама і зіштовхнулася з проблемною тканиною, тому нам довелося оновлювати та шити нову уніформу. Перше, що мені потрібно було зробити – це знайти правильну тканину.

Нашим партнером з професійної костюмної тканини стала турецька фабрика – великий конгломерат, лідер у виробництві костюмної тканини у світі, який, наприклад, робить матеріал для MaxMara, Zara, Massimo Duttiі. Ми зробили запит і серед великої кількості тканин вибрали ту, що розтягувалася в чотири боки, містила вовну, поліестер та віскозу і завдяки цьому підходила для всіх сезонів, не пеленгувалася. Ми робили тести тканини і пропрацьовували в лабораторії колір, щоб нитка була саме яскраво-помаранчева, без будь-яких чорних-сірих ниток. І коли досягли бажаного результату на семплах – почалося фарбування тканини, яке займає близько трьох місяців. Паралельно на фабриці TK-Style в Чернігові, де раніше відшивали плащі, ми почали розробляти пробну модель форми, підбирати фурнітуру. Саме на цьому етапі розпочалося повномасштабне вторгнення, і все зупинилося.

Поштовхом до відновлення проєкту став… дзвінок з чернігівської швейної фабрики 26 квітня 2022 року. Після закінчення облоги міста пройшло буквально кілька днів! І тут я чую в телефоні: “Олю, ми готові відшивати ваше замовлення!” Не можу передати всі емоції, які відчула в той момент. Але було багато моментів – авіація в Україні зупинена, компанія шукала можливості ветлізу, щоб зберегти не тільки команду, а й бізнес загалом. Здавалося, що питання пошиття нової форми не на часі. Та й вибирати партнера в Чернігові, де на той момент було вкрай небезпечно, здавалось нелогічним. Ми розмірковували – великі ризики, додаткові інвестиції, коли фінансова ситуація і так складна…

Але на той час уже замовили тканину, команді потрібна була нова форма для роботи, тож десь наприкінці травня Frame і SkyUp відновили проєкт – ми почали розробляти концепти поло, фартухів, чоловічої форми, я поновила переговори з турецькою фабрикою тканин. І тут ми зіштовхнулися з новою проблемою: для турків бізнес з України став ризикованим, тож вони вирішили змінити домовленості – з 30% передоплати перейти на 70%, а також продовжили терміни виконання, і ми проґавили свій термін виробництва. У підсумку у нас було ще три серії перемовин, щоб просто повернутися до початкових умов, але ми виграли цю маленьку битву.

Тож коли таки вирішили інвестувати в форму, ми поновили переговори з фабрикою в Чернігові. Звісно, це був ризик – безпечніше і простіше можна відшивати форму в тій самій Туреччині. Але SkyUp ухвалив рішення підтримати українську фабрику і зробити замовлення у TK-style.

З цією фабрикою ми працювали і раніше – тоді ми вибрали їх, бо в них є досвід роботи з міжнародними брендами, хороший асортимент, налагоджена комунікація та тайм-менеджмент. Власне, тоді вони відшили нам чудові плащі. Зараз же ми вибрали їх тому, що вони показали, що готові працювати навіть у надскладних умовах, у нас вже були довірчі стосунки і ми точно знали, що вони все зроблять якісно. Плюс цей дзвінок у квітні – це ще й емоційний зв’язок.

А ще нас “підкупили” спільні цінності – як і для SkyUp, для фабрики було дуже важливо зберегти команду, тому вони активно почали за першої можливості знову брати в роботу замовлення, створили всі умови для безпечної роботи працівників – бомбосховище з інтернетом. І продовжили працювати.

Так, наше замовлення розтяглось у часі – ми пропустили своє вікно виробництва, до всього додалась ще й складна логістика доставки тканини з Туреччини у Чернігів, перебої зі світлом на фабриці, тривоги та обстріли. Але ми терпляче чекали і докладали всіх зусиль, щоб разом зробити цей проєкт, і таким чином довести, що українці дійсно непереможні, що український бізнес підтримує одне одного заради спільної мети, і що, об’єднавшись, ми робимо неймовірні речі.

Звісно, у SkyUp багато думали про те, чи варто саме зараз у такий час вкладати кошти в форму. Здавалося, що є більш нагальні витрати. Але така інвестиція насправді про піклування та підтримку… Я була поруч з командою весь цей час з лютого до травня і бачила, що всі зусилля SkyUp спрямовувалися на збереження команди, на перезапуск бізнесу таким чином, щоб уникнути скорочень. І ця нова форма – це про ті цінності, що нас об’єднують, про бажання жити своє життя, щось планувати, працювати і жити в рідній країні. Це про те, що ми разом і в радості, і в горі. Надати новий робочий одяг – це наче запорука того, що точно будуть нові проєкти, точно будуть польоти з України.

Мої батьки займалися рітейлом, тому ця сфера цікавила мене з дитинства. Тривалий час ще з університету я займалася родинним бізнесом, розвитком та масштабуванням мережі магазинів, вчилася робити замовлення, працювати з клієнтами, тому що мені було цікаво, як люди купують, чого їм хочеться, на що вони звертають увагу.

І це стало моїм правилом у роботі, яке я ніколи не порушую – ретельно вивчати, чого хоче саме кінцевий споживач. От, наприклад, я дуже багато спілкувалася зі стюардесами SkyUp, щоб зрозуміти їхні потреби. Для мене важлива повнота циклу – потреба кінцевого клієнта, а далі вже – концепція і стратегія.

Після родинного бізнесу мене запросила розвивати бренд на міжнародному рівні українська дизайнерка Літковська, і так я потрапила у світ українських модних дизайнерів. Згодом я продюсувала дизайнерку Яну Червінську.

Потім були різні проєкти, наприклад, я була залучена до зміни бренду Верховного суду України, де розробляла новий дизайн мантії. Попередня у них була малинового кольору з золотим ланцюжком на шиї – такий собі референс малинових піджаків «нових руських» з 90-х. А зараз у суддів темно-синя мантія, натхнена кейпом Valentino з білим коміром.

Після цього досвіду 5 років тому я заснувала агенцію Frame і почала працювати з різними дизайнерами – від створення концептів, стратегій, дослідження ринку перед тим, як запустити бренд, і до роботи з дизайнером і колекцією. Адже у брендів виникають різні проблеми – буває, що є продукт, але вони нічого не можуть про себе розказати, не знають, чим вони відрізняються від інших. І ми допомагаємо їм з цим – виокремлюємо ДНК-бренду, його філософію, що в ньому є автентичного.

Основний фокус агенції – вивід українських брендів на міжнародні ринки, щоб вони були успішними і щоб про нас знали у світі і з цієї сторони.