Like a local*: як це взагалі – переїхати жити до Анталії?

Жити біля моря, зустрічаючи заходи сонця пікніком на пляжі. Поселитись у країні, що славиться своєю гостинністю та смачною кухнею. Стати героями красивого турецького серіалу про кохання… Колись мріяли про таке? Наша сьогоднішня героїня – ні, але саме таке життя стало її реальністю. Тож вашій увазі – історія закоханої у подорожі людини, яка переїхала до курортної Анталії та ділиться з нами лайфхаками, дивинками та реаліями життя у Туреччині.

Світлана Квасова-Чакар Турагент, тревелблогер Автор каналу Travel Experience Instagram

 

У туризмі я понад 16 років – працювала і в туроператорі, і як турагент. Та власне і зараз моя діяльність нерозривно пов’язана з подорожами – я продовжую працювати як туристичний консультант, турменеджер на фрілансі з київською агенцією, з якою допомагаю організовувати українцям відпочинок. У мене є туристи, які відпочивають зі мною вже протягом 16 років, є туристи, що спочатку їздили самі, а тепер уже подорожують зі своїми дітьми. І це прямо дуже круто – відчувати свою причетність до того, як люди створюють свої традиції.

Також відносно недавно ми з чоловіком почали вести свій youtube-канал Travel Experience, де розповідаємо і про Туреччину в деталях, і про інші країни, які відвідуємо. І, звісно, розвиваємо Instagram-сторінку про мандрівки, і зараз там вже більше як 100 тисяч підписників. Такий успіх каналів я пов’язую поміж інших причин з тим, що як турагент я точно знаю, що нашій аудиторії важливо почути про готелі, курорти, ціни, особливості країни. Думаю, що туризм – так чи інакше завжди буде присутнім у моєму житті й далі.

Продовжуючи працювати як агент і після повномасштабного вторгнення, я бачу деякі тенденції у запитах українських туристів. По-перше, туристи бояться бронювань на глибину, по-друге – хочуть гарячі тури. Але це так не працює – європейці навчені планувати свій відпочинок, інколи навіть за кілька років, і готелі завчасно заповнюються туристами, тому «урвати» в останній момент щось, що дійсно задовольнить туриста – майже нереально.

Ще одне моє загальне спостереження – туристи навчилися бронювати самостійно, але тут є велика категорія людей, які не розуміють, що на тому самому умовному Booking.com далеко не завжди буде дешевше, але, звісно, не буде таких якісних консультацій і супроводу, які надає досвідчений агент.

З Туреччиною мене пов’язує довга історія, адже це один з ключових напрямків відпочинку для українців, тож я багато з ним працювала, спілкувалась з партнерами, готельєрами, часто літала в рекламні тури чи на заходи. Але що моє життя буде так тісно пов’язане з цією країною, я навіть уявити не могла.

Під час ковіду одна моя подруга запросила мене до себе в Анталію, але попередила, що у них у цей період буде локдаун. Я на це подумала – краще на Новий рік сидітиму на балконі з видом на море, ніж у Києві вдома з такою погодою, що й на балконі не посидиш. Я приїхала десь на тиждень, і подруга вирішила познайомити мене зі своїм другом (спойлер – так, йдеться про мого чоловіка). Нагадаю, що це відбувалося в ковідний період, тож виходити майже нікуди не можна було, по суті – лише в магазин. Ось власне там ми і познайомились з моїм майбутнім чоловіком – по дорозі до супермаркету 1 січня. Перше побачення – ми пройшлися магазином. За кілька днів локдаун скасували, і у нас була можливість ще кілька разів зустрітися – трохи поспілкуватися, подивитися разом старе місто. Усе розвивалося дуже стрімко, я приїжджала декілька разів, ми весь час були на зв’язку, а в квітні я вже переїхала остаточно до Анталії. І ми разом вже 3,5 роки. Ось такі наслідки ковіду.

Справжня турецька кухня суттєво відрізняється від кухні в готелях. Вона достатньо жирна, тут використовують багато соняшникової олії. А їхні фірмові турецькі сніданки загалом мало хто може подужати – яйця, огірки, помідори, суджук (смажена ковбаса), картопля, білий хліб, оливки… І це не на вибір, це все разом за один прийом їжі!

Ще тут їдять дуже багато хліба – наприклад, поширений такий дуже м’який батон, і от турки можуть взяти по одній хлібині на кожного на обід чи вечерю. Це все важко для шлунку, і, можливо, тому тут так багато п’ють коли. Так, чай по сто разів на день, айран… і літри солодкої коли щодня, яку п’ють як дорослі, так і діти. У деяких закладах ви не знайдете алкоголю, але там точно буде кола.

Ми вдома харчуємося зовсім не так – у нас легкі сніданки, ми не п’ємо колу і не їмо хліб у такій кількості. Але загалом мені дуже подобається турецька кухня, і якщо ви вважаєте, що знаєте турецьку кухню, то у мене до вас питання – які страви ви зможете назвати окрім баклави (пахлави), кебаба і донера (шаурми)? Задумалися?

Загалом моя адаптація до життя тут пройшла дуже легко – мені підходить і цей клімат, і ритм, і культура (хоча тут маю зазначити, що мій чоловік-турок за своїм світоглядом більше людина світу, ніж турок). Але звісно, це зовсім різні речі – приїхати до Туреччини на тиждень-два на відпочинок чи жити у країні постійно.

Туреччина нетуристична, це та, де:

Важко обходитися без машини. До прикладу, Анталія – дуже велике місто, і часто тут спекотно, а чекати автобус можна хвилин 30. Коли ти турист, то менше помічаєш цю спеку, бо тут у тебе басейн, а тут – море.

Треба знати турецьку, щоб піти до державної клініки. Англійською говорять тільки в приватних клініках, хоча тут є вимога, щоб загалом лікарі знали англійську.

Постійно платиш податки. Інколи сума податків може бути більшою за вартість товару. Наприклад, якщо ти приїздиш зі своїм телефоном з-за кордону, у тебе є тільки 120 днів на користування ним, потім телефон блокується. Хочеш розблокувати? Плати податок у 1 000 доларів. Або купуй новий телефон тут, але він коштуватиме в середньому вдвічі дорожче, ніж коштував би за кордоном. Та сама історія з автомобілями – вони тут удвічі дорожчі, ніж якби купувати в Європі. А ще є дивна норма – щоб купити машину за кордоном і привезти до Туреччини, вам потрібно прожити в іншій країні мінімум 6 місяців, і лише тоді ви зможете завезти машину в країну.

Маєш звикнути до обмежень. Наприклад, тут сімка до телефону має бути офіційно зареєстрована, і якщо ти маєш турецьке громадянство – у тебе одні тарифи, а якщо ти іноземець – то у тебе щомісячна оплата і дуже велика. Не в кожному банку тобі відкриють рахунок – іноземцю тут доступні буквально кілька, ще з умовою, що ти відкриєш депозит. Тут багато аутентифікації, перевірок, немає Google Pay та Apple Pay. І є цікавий момент з booking.com: якщо я перебуваю в Туреччині і хочу забронювати турецький готель, то у мене не вийде – він буде заблокований, певно, щоб підтримати місцевих туроператорів.

Насолоджуєшся сервісом. Тут дуже хороший сервіс – до тебе може підійти кілька офіціантів, часто одразу приносять якісь мінімальні закуски, що дуже класно, якщо ти голодний прийшов.

Сумуєш за українською б’юті сферою. Так, тут наші дають фору – я не ходжу до турецьких майстрів, для всіх своїх процедур шукаю наших. І, до речі, це трошки знову про податки – багато косметичних брендів тут не представлені, а якщо замовляти їх з-за кордону, то знову додаткова плата може перевищувати вартість покупки.

Певно, головна і основна моя порада – не сидіти в готелі, коли ви приїхали до Туреччини, адже тут дійсно є чим зайнятися. Ось лише невеличкий список, перевірений мною:

• Дослідити турецькі ресторани. Це просто номер один у списку! Коли я переїхала до Туреччини, то зрозуміла, що після мільйона рекламних турів, інспекцій, проживання в готелях я не знаю про справжню місцеву кухню нічого. Список страв я вам уже дала, а тепер ловіть кілька закладів.

Chayote – розташований на території Nirvana Cosmopolitan Hotel, це крутий ресторан анталійсько-егейської кухні. 7 Mehmet – чудові місцеві страви, раджу звернути увагу на м’ясні та рибні. Vahap у районі Коньяалти – також у мене в топі.

І загалом – сміливо досліджуйте місцеві ресторанчики, де збирається багато локалів, та зверніть увагу на Ґазіантеп та Адану (хоч це і не про Анталію) – міста, які називають кулінарними гастро-містами Туреччини.

• Подивитися старе місто. Коли ви як агент чи турист їдете на курорти Туреччини, то хіба що будете проїздити повз Анталію, а житимете, наприклад, у Кемері, Белеці чи Аланії. Може, гіди завезуть вас на водоспад Дюден, і власне все. Але я наполегливо раджу вам поїхати у старе місто Калєічі – воно заслуговує на увагу! Навіть деякі агенти не знають цю місцину, а там причал, ресторанчики, інста-споти, нічне життя – там є все!
• Проїхатись провінцією Анталія. Тут є що подивитися! До прикладу, на вас чекає ще одне місце, яке мало хто знає, але яке просто необхідно побачити хоча б один раз – це портове містечко Каш, де є гавані, пристані, ресторанчики з морепродуктами, бутикові готелі і, звісно, неймовірний пляж Капуташ – з морем фантастично блакитно-бірюзового кольору. І, безперечно, не оминіть увагою каньйони Тази та Кьопрюлю, де можна взяти екскурсії і зайнятися рафтингом.
• Піти на турецький шопінг. Ну як без цього! Хто любить базари – може сходити купити місцеві овочі та фрукти, але важливо знати, що вони тут непостійні – працюють у різні дні та в різних локаціях. Якщо хочете виглядати як місцеві – купуйте сумку-«кравчучку», тут саме з такими турчанки ходять на закупи. Якщо вас цікавить ринок одягу, то є популярний базар ближче до Лари, він працює у суботу.

Що точно варто купити в торговельних центрах – це турецький текстиль, він тут дуже якісний і дешевий. А ще зверніть увагу на місцеві бренди – усі знають Waikiki, але також придивіться до Mavi, Fabrika, Network, Ipekyol. Вам точно сподобаються ціни, і це буде довго носитися.

Туреччина загалом і сама Анталія зокрема – неймовірні, і навіть живучи тут, я постійно відкриваю для себе щось нове. Тож не стримуйте себе і сміливо досліджуйте цю країну. І як я вже сказала, найбільша помилка – приїхавши сюди, сидіти в готелі.

---

*як місцевий
**список справ