Ірина Мосулезна: «Якщо знаєш, але не робиш – то вважай, що не знаєш»

Для нас важливо, щоб на сайті Join UP! ви отримували не тільки інформацію про наші напрямки та акції, але й інструменти, які допоможуть вам зростати, трансформувати себе і свій бізнес, а також – надихатись.

Тому ми продовжуємо наш спеціальний проєкт про жінок у туризмі і підготували для вас інтерв’ю з людиною, з якою ви добре знайомі, а тепер дізнаєтесь про неї ще більше. Про свій шлях у туризмі, принципи та цінності розказує управляючий директор компанії Join UP! в Україні.

Ірина Мосулезна Managing Director Join UP!

Коли я закінчила школу, то не знала, куди мені вступати далі і з якою сферою я хочу пов’язати своє життя. І тут я дуже вдячна своєму батькові, який звернув мою увагу на туризм. Тоді це ще не було такою популярною спеціальністю у Дніпрі, але я зацікавилась. Що ж, уже маючи великий досвід у цій галузі, можу з упевненістю сказати – жодного разу не пошкодувала про свій вибір.

Уже на другому курсі у мене була практика в агенції, що мені дуже сподобалась. А на третьому я познайомилась з нашим викладачем дисципліни “Реклама у туризмі”, яка мала свою агенцію, і через якийсь час вона запропонувала мені роботу у себе. А на четвертому курсі я вже працювала у ТО, і саме тоді зрозуміла, що це моє і з цією сферою у нас справжня любов.

Пройшовши шлях декількох крупних ТО, повернулась до невеличкої туристичної компанії, де розвивала свій напрямок – займалася Португалією, США, сама розробляла маршрути, і мене все влаштовувало. Тож коли мені з пропозицією зателефонували із Join UP!, я відмовилась. Піти на той момент до ТО, який тільки почав розвиватись і мав складнощі, мені здавалося не дуже вдалим варіантом. Але за кілька місяців зі мною зв’язалися знову, і я зрозуміла, що вони мене цінують, а ще у мене прокинувся інтерес, тому що я не могла зрозуміти – у компанії на той час була купа викликів, але ніхто звідти не йшов! Як це можливо взагалі? У чому секрет? Я обдзвонила тих, кого знала в компанії, і мені здалося, що їх там зомбують – вони всі були щасливі, дійсно попри все кайфували від роботи, там був дуже крутий колектив і класна атмосфера. Тож після другої співбесіди я таки прийняла пропозицію.

Коли ми набирали персонал до дніпровського представництва, і наш hr допомагав підібрати команду, то завжди питав мене: «Як ти відчуваєш, це наша людина?» І я думала – ну що це значить «наша чи не наша»? Але згодом я це зрозуміла, бо той кістяк – це як крута сім’я зі спільними цінностями і цілями. Наші люди трошки крейзі, дуже проактивні, з гарним настроєм. Це енерджайзери, яких пре і які вміють працювати в колективі.

Серед людей, які не дотичні до туризму, досі є такий стереотип: тут нічого робити не треба, всі тільки мандрують і насолоджуються життям та новими країнами, і все це суцільна казка. Як квінтесенцію цього наведу одну історію. Колись до мене на співбесіду прийшла дівчинка, яку я запитала, чому вона хоче саме до нас. Її відповідь була дуже типовою і стереотипною: “Я оце дивлюсь шоу “Орел і решка” і хочу як вони”. Тож важливий та важкий для нас момент – донести, що це великий бізнес, як і металургійний, наприклад, де є купа різних процесів, аналітики, бюджетів, ризиків. Тому варто забути про такі історії, коли агенцію відкривають «для дружини» погратись, доки чоловік займається “справжньою справою”. У туризмі треба працювати дуже багато і відповідально, постійно розвиваючи бізнес і себе самого.

Мені запропонували переїхати до Києва ще кілька років тому. Але для мене це було дуже складне рішення – у Дніпрі все вже працювало як годинник, мені було комфортно, тут були мої агенти, квіти, стіл. Ми дуже активно вийшли на ринок, почали співпрацювати з агентами, розширились, відкривали нові відділи. Але до Києва я таки переїхала (і забрала з собою свій стіл, до речі). І це стало для мене великим викликом, набагато більшим, ніж я могла очікувати, адже після кризи ковіду на нас чекало випробування, до якого не був готовий ніхто – повномасштабне вторгнення.

Якоїсь миті я опинилась у ситуації, коли новим для мене стало абсолютно все – нова посада, війна, кардинально нові умови існування бізнесу. І це було надскладно. Ніхто не знав, як правильно, у таких умовах всі ми опинилися вперше, все, що ми знали і робили раніше, треба було перевіряти, змінювати, шукати абсолютно нові рішення та підходи. Ми всі потрапили у зовсім нове середовище, де кожного дня щось трапляється, і тобі треба працювати з новою проблемою. Перші місяці були пекельними, але це було мегазростання і для мене, і для компанії загалом. Я бачу, що ці випробування зміцнили нас, згуртували, ми всі виросли і як люди, і як професіонали. Вважаю, що ми дуже добре впорались, і тут я вдячна за підтримку колегам і керівництву.

Минулий рік став для мене часом змін та адаптації. Розумію, що зараз вже зовсім інакше дивишся на всі такі речі, бо через цю м’ясорубку ми змогли побудувати все заново, і навіть зробити чекап всієї діяльності, що показало нам багато нових можливостей.

Щодо мене, то за цей період як професіонал я стала більш виважено ставитися до роботи, менше робити зайвих рухів, більше керуватись принципом “холодної голови” і менше емоціями, навчилася брати паузу. І час показав, що це робоча модель – якщо прибрати емоції, то швидше знайдеш рішення.

А ще я стала більше розділяти роботу і свій власний час, хоча і досі продовжую вчитися цьому. Це надзвичайно важливо, адже це те, що нас наповнює – те, що я роблю в звичному житті дає мені енергію і силу, щоб ефективніше працювати. Я більше почала цінувати час з рідними та близькими, та й більше цінувати свій час загалом.

Мій стиль управління базується, певно, на двох речах – досвіді та спостереженні за тими, кого я поважаю як професіоналів. Через роки роботи, можу сказати, що мої принципи – це довіряти та відпускати людей. Я не дуже контролюю свій колектив, вважаю, що коли буду такою собі чайкою, яка постійно всіх клює, то результату ми не досягнемо. Дай людині більше волі – вона покаже той результат, на який ти навіть не очікував. А ще, моя сила в моїй команді, з якою я працюю багато років, і у нас все побудовано на довірі.

Ще для мене надважливо, щоб мене чули. Саме не слухали, а чули. І це те, чим мене «взяв» Join UP! – тут керівництво вміє слухати. Для мене був показовим один приклад – колись у нас проводилася стратегічна сесія, і в нашій команді був Юрій Іванович Альба. Для мене це людина, на яку хочеться рівнятись, яка вміє робити настрій в компанії та надихати. На цій сесії ми працювали разом, і я була в шоці від того, як він поводився. Нам давали завдання, ми все активно обговорювали, ухвалювали якісь рішення. А він просто слухав нас та спостерігав, потім висловлював свою думку, давав якісь коментарі. Він міг бути на нашому боці в якомусь питанні або ні, але він нас не переконував, не використовував свій авторитет. Я сиділа і думала: “Який же він крутий, він же міг сказати одне слово, і ми б всі погодились на його рішення, але він так не робив”. Він дуже чітко давав зрозуміти, що ми важливі і що наша думка для нього важлива.

І це моя role model* і задача номер один – слухати своїх колег, підтримувати їх, надихати, давати повірити в себе. Навчитися приймати рішення разом – командою, вислуховуючи кожну точку зору, навіть якщо вона йде врозріз з моєю. Так ти мотивуєш свою команду, даєш їй можливість не боятись висловлювати свою думку, якщо вона не збігається з твоєю. Це розкриває для мене, як для керівника, можливість бачити сильні сторони людини і розвивати їх.

---

*role model – переклад з англ. “рольова модель”
**work-life balance – переклад з анл. “баланс роботи та життя”