I’ll be back! Спецпроєкт до Дня Незалежності

603.628 — це ті цифри, які знає кожен українець. Бо саме стільки квадратних кілометрів займає наша з вами Батьківщина. І ані метром, ані сантиметром менше.

За кожен клаптик рідної землі ЗСУ бореться щодня, і всі ми впевнені, що ті території, які наразі окуповані, обов’язково повернуться. 603.628 — це і Крим, і Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь і Херсон, це міста та села, які для багатьох є рідними домівками, це місця, що просякнуті теплими спогадами дитинства чи юності.

І до Дня Незалежності України ми зробили невеликий, але важливий для нас проєкт I’ll be back!, де збираємо історії та фотографії з тимчасово окупованих територій, щоб зберегти ці спогади та планувати, як повернемося туди, де залишили частинку свого серця. Уже зовсім скоро.

У нас вже є багато історій та таких атмосферних фото, якими з нами поділились колеги. Бачимо, що в топі — історії з Криму. Може, він повернеться до нас ще швидше, ніж ми думали?

У моєму серці Крим займає особливе місце, адже рівно 20 років тому він змінив моє життя, подарувавши зустріч з майбутнім чоловіком. Ми познайомились на березі моря, у чарівній Ялті.

«Потім з’явилася традиція на кожну річницю повертатися до цього особливого міста. Згодом, на жаль, наші «сусіди» забрали у нас цю можливість.

Я знаю і вірю, що скоро наш Крим повернеться додому, в рідну Україну. Ми з чоловіком обов’язково відвеземо двох наших донечок до Ялти і розповімо їм казкову історію про те, як тут народилося наше кохання. А ще мрію відзначити 50-у річницю весілля на Ай-Петрі, де і було зроблене це фото».

Україна, Крим, 2007 рік. Неймовірний краєвид на мис Фіолент у районі Севастополя.

«Тоді це здавалося таким рідним і таким буденним, що ми недооцінювали цю красу природи, моря та гір. Упевнений, що зовсім скоро ми всі знову подорожуватимемо в наш український Крим. Це стане можливим завдяки нашим захисникам, які щодня дарують нам безпеку і впевненість у завтрашньому дні».

Моє знайомство з Кримом почалося у 1998 році, коли мені було 15. Батьки відкрили мені новий світ! То були неперевершені відчуття: такої природної краси я раніше не бачила. Я закохалася у гори, море, і такі звичні вигуки “ку-ку-рудза” на пляжі.

«Вдруге я опинилася в Криму вже зі своїм чоловіком. Встигнувши до того самостійно добре дослідити півострів, він відкрив мені нові місця та маршрути. Ми могли годинами просто їхати машиною вздовж моря і милуватися краєвидами, вдихаючи свіже повітря.

У 2006 році в нас народилася донька, Анюся. Щойно їй виповнився рік — ми повезли її до Криму, вважаючи, що дитина, яка змалку зростає в оточенні природної краси, виросте талановитою та щасливою. 2014 року у нас народився син, проте з ним туди ми вже не подорожували. Адже з початком війни позиція нашої сім’ї була одностайна — в окупований Крим ніколи не поїдемо, навіть якщо думками ми весь час до нього повертаємося.

Ми знаємо точно: перемога за нами, і ми всією сім’єю дочекаємося традиційного відпочинку в нашому, українському Криму!»

Згадую, як у 2012 році ми насолоджувалися веломандрівкою у чудовому українському Криму! Незабутня природа, величні гори, піднявшись на які відчуваєш себе вищим за хмари…

Свого часу ми кожну відпустку проводили у Криму, їздили машиною, насолоджуючись красою південного узбережжя.

«Незабутні враження — Воронцовський палац, Ластівчине гніздо, підйом на Ай-Петрі, фортеця в Судаку, музей Айвазовського у Феодосії. А ще — море зі світанками та заходами сонця неймовірної краси! Поїздка на джипах у горах і ще багато-багато всього відклалося у пам’яті. Ми ще й досі живемо цими враженнями та спогадами».

У дитинстві я нетерпляче чекала на закінчення навчального року. Усе тому, що знала — на все літо ми з батьками поїдемо до Криму.

«Зазвичай ми зупинялися у Партеніті, орендуючи одну й ту саму квартиру. Я пам’ятаю той двір, де знайшла собі друзів, які щороку чекали на мій приїзд. Як ми разом ходили на пляж і як одного разу вирішили, що хочемо прямо зараз зустріти Новий рік. Наслідком того святкування стала спалена у дворі пальма.

Я пам’ятаю, як навчилася пірнати у пошуках крабів, ходила в похід на Аюдаг та вигадувала нові версії легенд про сплячого ведмедя.

Згадую, як мені хотілося, щоб моя сестричка якнайшвидше виросла, щоб я могла показати і їй красиві маршрути та галявини, вирушити в заплив на катамарані до «пащі ведмедя» та слухати його ревіння.

Сьогодні, перебираючи ці спогади, я розумію, що мої бажання не змінилися. Сестра вже виросла, а я ще стільки всього їй не показала! Проте я щиро вірю, що це все ще попереду, а поки бережу це фото, щоб зробити таке саме, але вже з нами дорослими і щасливими від того, що знову приїхали до українського Криму».

Моє рідне село — Охрімівка, Вовчанського району. Наразі воно в окупації, адже розташоване зовсім близько до кордону з недодержавою.

«У цьому селі пройшло моє дитинство, тут я напам’ять знаю всі стежки і дороги, завдяки моєму велосипеду і маленьким шрамам, що залишилися на забитих колінах. Зараз наша хатка, завжди уквітчана і привітна, стоїть у бур’янах. На городі, уперше за, мабуть, сто років, замість картоплі та смугастих кавунів ростуть трава і кропива. Але я вірю, що в нашому родинному гніздечку зовсім скоро знову буде галасливо, весело і мирно. І я обов’язково повернусь сюди, без усіляких умов і паспортів, адже це мій дім, це моя Україна».

Для моєї родини до 2014 року було доброю традицією щороку відпочивати в Криму. Мабуть, немає на півострові такого місця, де ми б не побували.

«Моя старша донечка, якій зараз 18 років, з пелюшок їздила з нами на море. А у 2014 році народилася моя молодша донечка Злата, яка, на жаль, і досі жодного разу не була в Криму, «завдячуючи» країні-окупанту — росії. Але моя родина і я з нетерпінням чекаємо моменту, коли ми всі разом будемо відпочивати на березі українського Криму. Віримо в нашу перемогу!»

Кримські леви, скільки ж років ви сумували за мною… Не сумуйте, скоро зустрінемось! Крим — це Україна! Вірю в ЗСУ!

Коли я був маленький, то ми сім’єю щороку відпочивали в Криму, а саме у селищі Утьос.

«Ми чудово проводили там час на пляжі — цілими днями засмагали, купалися, гойдалися на хвилях, стрибали у воду зі скель, ловили крабів та рапанів. Вірю, що настане мир і ми всі сім’єю повернемось туди, щоб кілька тижнів провести біля моря».

Перша подорож моєї доньки на Азовське море була у серпні 2018 року.

«Запам’яталося неймовірно тепле море, чистий пісок, невеликі лагідні хвилі. А ще повітря — напрочуд чисте, кожен ковток — як окрема історія. Обов’язково повернемось туди після перемоги!»

Партеніт — Гурзуф — Ялта — Ай-Петрі. Місце мого народження і моєї сили. Місце, куди завжди хочеться повертатися. Місце, де я знайшла перших друзів, які залишилися зі мною на все життя, перше кохання.

«Місце, де я навчилася мріяти та втілювати свої мрії у життя. Місце, де мій син уперше побачив море та навчився плавати. Мої найкращі спогади пов’язані саме з Південним берегом Криму. І я щиро вірю, що Крим повернеться до України і в мене знову буде можливість відвідати мою Батьківщину».

Минулого разу, коли я був у Бердянську — загадав бажання, яке згодом збулося. Вірю, що скоро наш український Бердянськ знову допоможе мені здійснювати мрії!

Упевнена що у кожного з нас є спогади про місця, куди із задоволенням хочеться повернутися. Але у деякі з них зараз ми можемо повертатися лише подумки.

«Сьогодні я згадую першу поїздку на море з батьками до Криму. Маленька я, якій всього 5 років. Тоді я ще не усвідомлювала, яке особливе це місце і які спогади воно залишить по собі. Бажаю кожному з українців мати можливість повернутися в місця, що зігрівають душу і наповнюють теплими спогадами. Створимо нові чудові моменти в улюблених куточках України разом!»

Мої мама та бабуся родом із Криму. Бабуся народилася у Сімферополі, а мама — в Алушті. Вони переїхали ще до мого народження. На фото момент, коли я вперше побачила море. І покохала і його, і Крим — з першого погляду.

«Як можна називати море “чорне”, коли воно таке синє — завжди дивувалася в дитинстві я. Мені пощастило ходити до школи в «Артеку». Як же прекрасно і весело там було. А легенду про Адалари я із задоволенням розповідала всім своїм друзям з Полтави. Крим — Україна! Я так скучила за тобою. Улітку 2023 року чекай, я обов’язково приїду!»

Літо 2011 року, я керівник шкільного самоврядування, і ми великою компанією їдемо до Криму, в «Артек».

«Аюдаг, пісні біля вогнища, перше кохання, мрії про майбутнє… «Артек» протягом поколінь був мрією кожного школяра і я так щаслива, що вдалося стати частиною цією історії».

Відпочинок у Криму — то було обов’язковим кожного року. Я обожнювала ці краєвиди, природу та море.

«Крим — це Україна, то є рідна наша земля! Бажаю всім нам терпіння, віри та перемоги. Ще добре відпочинемо у нашому Криму, я вірю в це! Слава Україні!»

Це був перший раз у Криму і він назавжди у серденьку. Мені було 22 роки, і я вже працювала в туризмі зі стартовою зарплатнею у 800 грн. На всі ці 800 грн ми поїхали з моєю подружкою до Гаспри.

«Неймовірна бабуся сказала, що є де жити, нам дали гроші на цигарки та 10-20 грн на погуляти, а ще рюкзаки і джинси з низькою талією і впевненість у тому, що все буде добре. І ми просто взяли і поїхали!

Це та сама подорож, де все, що сталося далі — найкрутіші спогади, які неможливо забути, але не всім можна розповісти. Ми були засмаглі, щасливі, вільні, усміхнені та стрункі (а їсти лише кавун цілий тиждень — кайфово, та й варіантів з нашим бюджетом не багато було).

P.S. Похизуюсь. Ще було декілька Казантипів і неймовірних рейвів у різні роки. Крим для мене — це світ неймовірних вечірок з чудовою музикою, людьми, морем, тепленьким пісочком та свободою».

Остання поїздка на море з батьками в мене була в Україні, а точніше в Криму, майже 28 років назад.

«Зараз, передивляючись фотографії, з якимось дивним відчуттям гортаю фотоальбом. Мене, малечу, мама і тато постійно возили по всіх курортах Криму на море, на відпочинок, і відтоді я досі пам’ятаю кожен курорт. Ті неймовірні мармурові набережні в Гурзуфі, різноманітні розваги в Ялті, мальовничі стежки до пляжу в Коктебелі. Курортні містечка півострова постали переді мною, немов з кадрів старого кіно — невеличкими, з багатьма фонтанами та трояндовими кущами, висадженими вздовж доріг.

Ці спогади про найкращий час разом з батьками. Мене, єдину дитину, завжди залюблювали — до 13-ти років з ними я побачила весь Крим. Пам’ятаю, як тато постійно мене брав на базарчики у Коктебелі, щоб я сама вибрала для себе щось смачненьке. А сам в цей час дегустував коньяки та вина, якими славетний цей регіон. От так пройдемо три ряди — і татусь веселий.

З мамою окремі спогади. Вона дуже любить природу, і ми з нею постійно гуляли в садах, парках, дендропарках, екопарках з тваринами і обов’язково на морі. А мені — молочний коктейль у кафе на набережній, теплий рідний погляд і, залитий рожевим присмерковим світлом, пляж.

То були чудові роки! Ми обов’язково повернемо Крим, і поїдемо туди всією родиною, разом вже з моїми дітьми».

Ці мальовничі фото були зроблені особисто мною під час подорожі Україною у квітні минулого року.

«Зараз усі ці місця, на жаль, під окупацією. Хабловський маяк на межі Херсонської і Миколаївської областей, Станіславські кручі та Олешківські піски, або так звана Українська пустеля на Херсонщині».

До Ялти я приїжджав у юності щороку — це завжди було “місто-свято”: чудовий клімат, гори, унікальна субтропічна рослинність, морське повітря, бурхливе нічне життя. Види та пляжі цього місця були натхненням — їх можна легко порівняти з курортами Лазурового берега.

«Тепер Ялту всі згадують по-різному. Хтось із захопленням, а хтось — постійні черги до їдалень та переповнені пляжі. Але на південне узбережжя Криму, до моря, тягнуло і тягне всіх. Я вірю, що незабаром знову буде можливість відвідати Ялту, як у ті далекі роки».

Моя любов до польотів почалась з Криму. У 9 років я вперше подивилася на світ з висоти. Дядько у той час мав маленький літак Як-52 і брав участь в авіафестивалях, на які ми приїздили щоліта.

«Одного разу він таки вмовив моїх батьків і мене політати з ним. Я досі згадую ці неймовірні відчуття першого польоту — страшно і дуже цікаво! Літати обожнюю досі, із нетерпінням чекаю на відпустку в українському Криму, тому самому, яким його пам’ятаю».

Де б ви зараз не були, пам’ятайте — зовсім скоро ми всі зустрінемося в Україні. Зберігаємо віру в ЗСУ, ваш Join UP!

*з англ. – я повернуся