Сетджеттінг по-українськи: мандруємо місцями зйомок культових фільмів
Частина 3
Сетджеттінг ми в Join UP! уже відкрили, перші українські локації побачили — а ви? Щось встигли подивитися, десь побували? Якщо ні — не біда! Обов’язково зазирніть до першої й другої частини нашої добірки й надихайтеся на подорожі!
А зараз — ще порція культових стрічок і не менш відомих місць. Готові до пригоди?
Прокладайте свій кіномаршрут — просто тицяйте на карту
“Білий птах з чорною ознакою”, Юрій Іллєнко (1970 рік, 1 год 39 хв)
Який же фільм про Буковину без Івана Миколайчука? А він у цій стрічці не лише зіграв одну з головних ролей, а й створював сценарій. Додайте сюди ще режисера Юрія Іллєнка — і в підсумку ми отримаємо стрічку, яку без сумнівів можна назвати культовою.
“Білий птах з чорною ознакою” — доволі смілива робота для свого часу. Через згадку теми УПА — за сюжетом один із братів Дзвонарів, Орест, долучається до її лав. Для України 70-х років минулого століття такий сценарний крок був справжньою відвагою, яку творці фільму не побоялися продемонструвати.
Буковинські пейзажі — те, від чого не можна відірвати погляд під час перегляду. Краєвиди настільки органічно вплетені в саму історію, що здається ніби вони грають свою окрему роль — тиху й приховану. Багато сцен було знято в селі Розтоки Чернівецької області, сцени з масовкою — у довколишніх селах. До фільмувань долучалися і місцеві мешканці.
Що цікаво, на екрані в фільмі могли зʼявитися Володимир Івасюк і Василь Зінкевич, але до фінальної версії кадри з ними не увійшли.
“Співає ІФТКЕ”, Надія Парфан (2019 рік, 1 год 04 хв)
Стрічка здобула приз “Кіноколо” від Спілки кінокритиків України як найкращий документальний фільм 2019 року.
Фільм з особливою теплотою показує будні комунальників. Ось голова профспілки розкладає на комп’ютері пасьянс “Павук”, ось диспетчерка говорить до користувачів — це все реальні сюжети, не постановка. А ще в ІФТКЕ є хор “Чорнобривці”, у якому співають ремонтники, слюсарі, бухгалтери. Народні пісні допомагають не піддатися розпачу, коли гарячу лінію штурмують користувачі, а застарілі труби, засувки і коліна, здається, висять на волосині.
Основна частина фільмування відбувалася на території підприємства та у котельнях, що функціонували.
Цікавий факт: дідусь режисерки заснував Івано-Франківськтеплокомуненерго, а мати працювала там на момент зйомки.
“Коли падають дерева”, Марися Нікітюк (2018 рік, 1 год 28 хв)
Це четвертий повнометражний фільм в історії українського кінематографа, де здебільшого актори розмовляють суржиком. У сюжеті фігурують три покоління, кожне з яких намагалося вирватися з невеличкого містечка. Це історія про потребу у свободі та вірність (і невірність) власному вибору.
Фільм знімали у Київській області, в Чорноморську під Одесою, окремі епізоди — у селищі Седнів на Чернігівщині. До речі, саме там близько 50 років тому створювали і фільм жахів “Вій”.
На афішах ви могли бачити кадр, де героїня тоне в озері. Його фільмували у вересні. У процесі виявилося, що зверху вода нормальної температури, а внизу б’ють холодні джерела. Щоб зловити вдалий дубль, акторка провела у воді щонайменше пів години. Така от сувора ціна картинки.
А коли фільмували пожежу в Седневі, трапилося дещо містичне. На третьому дублі все ідеально відзняли… І з’ясували, що одна пожежна машина не заводиться, а у другій немає води. Усе село заклякло. Машина швидко приїхала, але будинок встиг догоріти.
Цікавий факт: зазвичай у кіно звукорежисери спеціально підвищують гучність тихих звуків, а до того ж обробляють аудіодоріжку компресором — щоб звучала однаково потужно. Але цю стрічку зробили із широким динамічним діапазоном звуку. Це означає, що гучні звуки звучать гучно, тихі — тихо, деякі репліки персонажів складно розібрати. Усе — як у житті.
“Я працюю на цвинтарі”, Олексій Тараненко (2021 рік, 1 год 40 хв)
Щойно фільм вийшов у прокат, то посів друге місце в рейтингу Netflix Movie in Ukraine. У фільмі життя і смерть, чорний гумор і прихована, щемка вразливість тісно переплітаються, щоб врешті привести глядачів до думки: надія є навіть у найскладніших ситуаціях.
Сценарій базується на збірці оповідань блогера та письменника Павла Белянського. Щоб поєднати окремі епізоди в цілісну історію, режисеру разом з Белянським довелося вигадати головного героя.
Стрічку знімали в передмісті та на цвинтарях Києва: Лісовому, Байковому, Берковецькому.
Цікаві факти:
- Одного дня Саші (Віталію Салію) за сюжетом довелося бігати голяка алеєю, де поховані видатні українські діячі.
- Сашину контору для зйомок побудували настільки реалістично, що місцеві жителі намагалися замовляти там пам’ятники.
Як же круто — дивитися фільм і розуміти, що ця краса зовсім поруч, така рідна! А ви вже склали список must-visit* локацій? Подорожуйте, надихайтеся і ловіть моменти, як у кіно!
*з англ. “обов’язковий візит”